Місце пам’яті – Биківня

29 вересня 2016 р., у День пам’яті жертв Бабиного Яру, студенти факультету української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова зустрілися з керівниками Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», ще однієї промовистої згадки про терор радянської доби. 

Екскурс у минуле та гармонійне поєднання його із сьогочасним зробили Генеральний директор заповідника Богдан Біляшівський та заступник генерального директора з наукової роботи Тетяна Шептицька.

Український народ упродовж віків зазнав чимало знущань та пройшов через низку випробувань: війни, голодомори, терори… Усе те, що мало б вбити та стерти з «лиця Землі» нашу націю, лише згуртувало нас та об’єднало в боротьбі проти спільного ворога. Скількома героями може пишатися наша Батьківщина, скількома людьми, які, всупереч долі, йшли до своєї мети і в жодному разі не дозволяли вбити в собі національну ідею.

 «Биківнянська трагедія – комплексна трагедія від знищення людей до приховування фактів». Богдан Біляшівський підтвердив це фактами, які  беззастережно вказують на те, що більшість убивств було просто безпідставними, а часом причини були настільки безглуздими, що сучасному українцю в це навіть важко повірити. Директор дав вичерпну відповідь на питання: що це за місце – Биківня? Це земна ділянка розміром 5 гектарів, що була загороджена щільним зеленим парканом (аби не привертати уваги людей),  будинок і дві вишки. Раніше там була артилерійська база заводу «Арсенал», тому люди з підозрою та страхом ставилися до цього місця. Жертв туди завозили вантажними машинами, скидали в ями і засипали вапном та землею, цю операцію проводили лише вночі, вдень же там панував спокій, але який може бути спокій там, де вбивають невинних?

Тетяна Шептицька звернула увагу на те, що українців нищили не лише фізично, а й психологічно. На людях ставили клеймо, із яким вижити в тогочасному суспільстві було майже неможливо. Жінка продемонструвала студенству копії документів, де було вказано причини і вироки. Усі були приголомшені цим, оскільки  причин була неймовірна кількість, проте чогось справді сущого так ніхто і не знайшов, але найбільше вразило те, що до смерті засуджували взагалі без відповідних на те причин. Сталін наголошував: «Нема людей – нема проблем», тому свої проблеми він вирішував саме таким шляхом.

Свою лекцію працівники заповідника підтвердили документальним фільмом  «Місце пам’яті – Биківня» (режисер – Ірина Шатохіна, автори сценарію –  Ірина Шатохіна, Юрій Шаповал).

Биківня – колосальна братська могила, де лежить близько 35 тисяч людей, для них це остання адреса. Ліна Костенко казала: «Історії ж бо пишуть на столі. Ми ж пишем кров`ю на своїй землі. Ми пишем плугом, шаблею, мечем, піснями і невільницьким плачем». Для українського народу Биківнянська трагедія – це наслідок терору, який виник і функціонував під пильним керівництвом Сталіна. Диктатура завжди несе тільки смерть. У пам'ять про невинно загиблих ми повинні зробити все, щоб не допустити повторення тих страшних подій в Україні.

 Софія Здоровець,

прес-служба факультету української філології

та літературної творчості імені Андрія Малишка