Саме це твердження намагався закарбувати у свідомості студентів засновник і директор видавництва «Український пріоритет» Володимир Федорович Шовкошитний. 13 травня 2014 року видавець прийшов у гості до студентів Інституту української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка на запрошення завідувача кафедри української літератури, професора Володимира Федоровича Погребенника.

Зустріч пройшла у цікавій, вільній та невимушеній атмосфері під таким гаслом:

Смиренний дух - слуга рабів,

Незламний дух - слуга народу:

Лиш він дає йому свободу –

Найбільший із земних скарбів!

(В.Шовкошитний)

Володимир Шовкошитний здобув не одну вищу освіту та спробував себе у різних професіях. Він і письменник, і редактор, і видавець, і … інженер-атомник, який пропрацював на ЧАЕС 11 років, а після вибуху – очолював відділ ліквідації наслідків аварії на четвертому реакторі. Також не стояв він осторонь, коли на Майдані панувала сваволя і криваве пекло. Про себе він каже: «Я – націоналіст! Я люблю російську поезію, але зараз готовий піти на війну з москалями, бо я люблю Україну!»

У молоді роки він захоплювався музикою, грав на гітарі, співав. Але далі його захоплення не пішло. Віталій Білоножно якось сказав йому: «Володю, я заклинаю тебе: не співай! Двох Поплавських Україна не переживе». З того часу Володимир Федорович тільки читає вірші.

В. Шовкошитний розповів студентам-редакторам і студентам‑видавцям про політику свого видавництва: «Читайте! Ті, хто читають, завжди будуть керувати тими, хто дивиться телевізор». Звісно, всі  видані книги  він принести не зміг (їх близько 75 найменувань!), проте представив студентам більше десятка книжок, які сам редагував. Серед них: «Силуети яблунь і коханих» Ольги Слоньовської, «Душа жіноча» Анатолія Дімарова, «Шедевр» Петра Сороки, «Пророк» Олеся Ульяненка, «Хрещатик Плаза» Павла Вольвача, «Психопат» Наіля Муратова (переклад В.Шовкошитного), «Зберегти храм» Віри Кривої.

Також приніс кілька своїх книг, у кожну з яких вклав душу: роман-передчуття «Мерехтіння зітхань», збірка віршів «Торкнутися небес» («Лізти по драбині вгору важко, але там, на верхівці, можна зірвати червоне яблуко надій. Мріймо!», - закликав поет), перша частина майбутньої тетралогії «Свята кров»  - «Білий кречет», нарис «Герої народжуються на могилах героїв».

Володимир Шовкошитний читав свої поезії. І читав їх так, що у всієї аудиторії на очах блищали сльози. Значить він влучив саме туди, куди цілився. Влучив туди, куди і має поцілити правдиве актуальне слово поета – у саму душу:

Я - украинец, до седьмых колен.

Прапрадед мой шелками шит на Сечи.

И ни чужбина, ни турецкий плен

Его казацкой не лишили речи.

…………………………………..

Прости мене, прапрадіде-козаче,

Прости мене, мій споконвічний краю,

За те, що на російській мові плачу

Об тім, що мови рідної не знаю.

(В. Шовкошитний «Я украинец»)

Студенти захоплено слухали щиру розповідь гостя, а після закінчення зустрічі вишикувались у чергу за автографами на щойно придбаних книгах. Вони безцінні,  тому що кожну з них Володимир Федорович прожив, кожна з них – його дитя, яке він випустив у світ.

Друзі, читаймо! Завжди і всюди! Ось така порада письменника, публіциста, видавця, який як ніхто інший розуміється на естетичній силі художнього слова та його впливові на людську душу.

Тож читаймо і мріймо!

Олена Тригуба,

студентка 3 курсу

ІУФ та ЛТ імені Андрія Малишка