Практика в Сегедському університеті (Угорщина)
У березні цього року студенти факультету української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка Денисюк Софія, Самойленко Аліна, Котюга Мирослава, Семенік Вікторія та доцент кафедри української мови Сулима Олеся Петрівна відвідали Сегедський університет (Угорщина), де проходили практику зі студентами, що вивчають українську мову. Для нас, студентів, які ніколи не перетинали кордон та ще й небом, переліт був першим випробовування і водночас незабутнім за враженнями. А що вже казати про сонячне студентське місто Сегед та його щирих людей! Полюбилося. Красиве вечірнє місто зустріло нас дощем, але він аж ніяк не вплинув на наш настрій, бо вражало все: мова, гостинність викладачів, угорські студенти, вахтери в гуртожитку, культура, емоційність, нетрадиційна нумерація поверхів, сортування сміття й перші угорські слова!
Зрозуміли, що цей тиждень проведемо максимально продуктивно, і з цими думками поснули міцним сном у новій комфортній кімнаті, яку забронював намСегедський університет. Дякуємо!
Яскраве сонце та тепло розбудили нас, і з новими силами ми разом із Сулимою Олесею Петрівною та викладачем Сегедського університету Багмут Іриною Віталіївною відправилися відкривати Cегед, яким за один вечір вже встигли захопитися. «Дуже атмосферне угорське містечко із красивими католицькими соборами, різнокольоровими будиночками, гігантськими бібліотеками, неймовірною кількістю велосипедів і привітними людьми – тут мені сподобалося все до дрібниць», − ділиться першими враженнями Котюга Мирослава. Не менше здивування викликали кількість меншин та консульство України в місті. Приємно, що воно є в невеличкому красивому місті Угорщини. Із кожним днем перебування тут ми все більше переконувалися, що мова справді має значення! Після міні-екскурсії викладачі повели нас до найвизначнішого студентського місця − Сегедського університету. Там ми мали честь познайомитися з представниками української діаспори та викладачами української славістики, а саме: з громадською діячкою та викладачем української мови в Угорщині Шайтош-ЗапоточноюНаталією та директором Інституту славістики, єдиним дослідником пам’яток історії України в Угорщині – Міхаєм Кочішом. Після зустрічі усвідомлення потрібності мови стало сильнішим. Слова Багмут Ірини Віталіївни навіть занотувала, але й без того вони залишилися в пам’яті: «Українське суспільство не дійшло до того, що українська мова – це інструмент популяризації України закордоном!»
Хочемо щиро подякувати угорським студентам, які не давали нам і хвилини сумувати, а тому біль ніг від пройдених щодня кілометрів став приємним спогадом про ті теплі екскурсійні дні. Вони вчили нас угорської, а ми водночас підтягували їх з української. Вони розповідали про свої традиції, систему навчання, побутові справи, а ми дивували їх своїми для нас звичними речами. Ліндо, Нікі, Бенцене, Арпаде та всі, хто провів із нами ці миті –спасибі і, зізнаємося, ми вже встигли за вами засумувати, а тому чекаємо в гості!
А ще цього дня нам пощастило послухати презентації угорського студентського колективу та матеріал Багмут Ірини Віталїївни щодо угорської мови. Дуже змістовно! Лексика угорської мови відрізняється строкатістю та різноманітністю, складна морфологія (більше 20 відмінків іменників), а також визначений порядок слів у реченні, який можна запам’ятати лише в процесі мовленнєвої практики, наявність коротких і довгих голосних – ось те, що робить угорську мову складною, але від того не менш прекрасною, бо як їхні «szia», «köszönöm» та інші слова можуть не викликати захоплення! Відчули нереальну гордість, коли угорські студенти показували нам свої напрацювання українською. Просто усвідомте, що люди закордоном цінують своє коріння, а тому вивчають українську мову і намагаються нею розмовляти. Юнак Арпад мріє знайти дружину з України і вивчає українську, Нікі не хоче забувати мову рідної мами, для Лінди українська є світлим спомином рідного Мукачева − у кожного своя мета, але факт активного вивчення нашої мови викликає захоплення! Цей насичений день завершили теплими розмовами і заспіваною Ліндоюпіснею «Місяць на небі, зіроньки сяють».Як такі миттєвості можуть не вражати?
Наступного дня ми захоплювалися пам'ятками Сегеда: древні Кафедральний собор, Францисканська церква, Музей Ференца Мори, Національний театр та сучасні будівлі, бібліотеки і споруди роблять це місто особливим. Також мали змогу побувати на одному із занять та полистати підручники з української мови. Уже тоді ми мали за честь виступити перед угорським глядачем.
Побувати в місті і не потрапити до однієї з візитівок Сегеда – купалень, ми просто не могли! Свердловини зі світлими іменами «Анна» і «Дора» постачають місту ще один «хунгарікум», термальну воду. Вода «Анни» подається в купальню. Її будівля, наче мелодія флейти прикрашає місто вже впродовж століття. Там мали змогу насолодитися різними видами саун, масажу і отримати лікувальні процедури.
Довго спати собі там не дозволяли, адже максимально намагалися побачити та відкрити країну за цей короткий час. Приємними спогадами стали прогулянки набережною Тиси, смачні чаювання з викладачами в «нішевих» місцях Сегедата слухання вечорами органу в розкішних храмах міста.
Останній день у сонячному Сегедізапам’ятається найбільше. Ми побували на Шевченківських днях в Угорщині, а ще послухали пісні та побачили танці Заслуженого академічного Закарпатського народного хору(художній керівник та головний диригент – Наталія Петій-Потапчук, керівник оркестру – Михайло Бровді, диригент-хормейстер – заслужений артист України Федір Копинець). Емоційно сильним був початок заходу, коли під виконання«Заповіту» Т. Г. Шевченка угорські глядачі встали і так віддали честь нашому генію. Саме тоді я чи не вперше за перебування щиро засумувала за українською мовою, бо «Добрий день» та «Дякую»митців так гріли душу. У цей день мали за честь познайомитися з багатьма людьми: пані Неонілою, президентом державного самоврядування українців в Угорщині Юрієм Кравченком, керівниками хору, оркестру та диригентом, а ще зі світлою пані Іриною, яка потім, у Будапешті, нас зустріла та допомогла адаптуватися. А завершенням від того не менш прекрасного дня стало запрошення на спільну вечерю з представниками громади та оркестром. Halászlé − традиційний угорський рибний суп(юшка) та інші страви цієї кухні дали змогу більше поринути та відчути колорит країни. Щиро дякуємо засмаколики та прекрасну нагоду! Ось так швидко пролетіли 5 днів у прекрасному містечку. «Саме тут я відчула себе людиною. Вільною, справжньою, без жодних масок.. Менталітет цих людей вражає і змушує задуматися»,− пише Котюга Мирослава. Спасибі за світлі дні у маленькому, але такому привітному Сегеді!
На нас, українських пташок, чекали нові відкриття, архітектура, традиції, панорами та краєвиди − ми відправилися на два дні до Будапешта. Столиця Угорщини зустріла теплом і сонцем. Два екскурсійні дні пролетіли дуже швидко та продуктивно, а тому відкрили для себе багато визначних пам’яток: Будівлю угорського парламенту, Базиліку Святого Стефана, центральний ринок Будапешта, Будайську фортеця, церкву Матьяша, Рибальський Бастіон, міст Сечені, широкий Дунай – ось що змусило так швидко закохатися в це місто, а тому й не дивно, що столицю вважають одним із найкрасивіших європейських міст.
В останній день перебування в Угорщині мали за честь побувати на Шевченківських днях у Будапешті. Щиро дякуємо за запрошення пану Юрію Кравченку. Важко передати словами ті емоції, які відчувала кожна з нас, перебуваючи там, а як дзвінко і з якою ж гордістю ми співали, поклавши праву руку на серце, наш гімн! Дуже вражені тим, як закордоном нашу мову шанують і плекають. Любі українці, говорімо нашою солов’їною! Професор, народна артистка України, заслужений діяч мистецтвЛідія Шутко разом із доктором мистецтв Олександром Козаренком вразили нас своїм віртуозним володінням інструментами, Михайло Малазій разом із Тетяною Журавель приємно шокували своїми вокальними здібностями, а промову посла України ЛюбовіНепоп я не забуду. Її золоті слова«ми сповнені рішучості жити в сім’ї вольній новій..»нехай нарешті стануть для України пророчими!Я відчула тугу за Україною і нашою мовою, коли малесенькі дітки з недільної школи почали розказувати відомі українські вірші, аЮрій Кравченкоу власній промовізауважив, що «діти відчувають у своїх серцях Україну». Ось чому Самойленко Аліна одного дня сказала: «З часом я зрозуміла, наскільки сильно я сумую за українською мовою!». І приємною, і не менш болючою була присутність на заходах воїнів АТО. Відомий нам Заслужений академічний Закарпатський народний хордопоміг максимально поринути в атмосферу України. Майже три години митці виступали перед угорською публікою, яка кричала «Браво!», а я тихесенько собі дивувалася.Хіба ж після цього можнане любити батьківщину і нашу мову?
Студентка Семенік Вікторія в одному зі своїх дописів написала: «Ти ніби в іншій реальності, іншому певному світі, який тебе захоплює і одночасно змінює». Після вражаючого тижня ми повернулися до України вже точно не тими,якими були 7 днів тому. Спілкування з українцями закордоном вплинуло на нас, а слова пані Неоніли, що «мова живе в середині нас»запам’ятаю на все життя! Праця української громади змінила усвідомлення та підсилила цінність нашої мови для кожної, життєві ситуації зробили нас мудрішими, а приємні митті дали змогу відпочити від буденного життя в рідному Києві. Сподобалося від лавандового морозива до шоколаду з перцем, від традиційної паприки до ексклюзивної юшки, від купалень, музеїв, безлічі пам’ятників до простих будівель архітектури, від тихих вуличок до сотні велосипедистів, від щирих студентів до професійних викладачів,від малесеньких угорців із українським вогником у серці до відданих патріотів України в Угорщині. Висловлюємо щиру подяку всім тим, хто посприяв нашому перебуванню в сонячній країні. Нам пощастило оцінити процес навчання, поспілкуватися з багатьма визначними людьми, побачити відмінне від нашого життя, а ще зустріти першу теплу весну з цвітінням магнолій, абрикос та вишень. Найголовніше: за тиждень закордоном усвідомили, що міцнішої любові ніж до Батьківщини немає. Ми непитали в журавля «де найкращая земля», але спілкування з такою кількістю патріотів довело, що й справді «краще рідної немає»!
Софія Денисюк, студентка 2 курсу
