До Міжнародного дня рідної мови

Слово, обірване в Биківні

21 лютого – Міжнародний день рідної мови. Знаменно, що саме в цей день на факультеті української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка НПУ імені М. П. Драгоманова відбулася лекція заступника генерального директора з наукової роботи Національного історико- меморіального заповідника "Биківнянські могили", кандидата філологічних наук Тетяни Шептицької "Слово, обірване в Биківні".

Дві години пролетіли як одна мить. Мова йшла і про бурхливі 20-ті роки минулого віку, і про політику тогочасної влади, про українських митців слова і їх долю. Почуте нікого не залишило байдужим! А копії документів чого варті!
Тяжко усвідомлювати, що "останньою крапочкою в житті багатьох письменників", як говорила пані Шептицька, були страшні муки, які відчували репресовані. Найстрашніше, що більшість людей "ламали" фізично, психологічно та морально. Студенти дізналися про долю тих, чиє талановите слово було обірване у підвалах більшовицьких катівень, і хто знайшов свій спокій у братській могилі в Биківнянському лісі під Києвом. Лектор розповіла невідомі факти про останні місяці і дні життя Майкла Йогансена, Михайля Семенка, Вероніки Черняхівської, Андрія Михайлюка, Володимира Ярошенка, Юрія Вухналя, Миколи Борисова та багато інших, хто пройшов "київськими колами пекла".

Шокувало, що це лише невелика частина історій серед десятків тисяч інших, адже опрацьовано близько 18,5 тисяч кримінальних справ людей, розстріляних органами НКВС в київських в’язницях за час Великого терору, але їх кількість, припускають науковці, може сягнути понад 50 тисяч. Жертви більшовицької влади абсолютно різні: від самих більшовиків до священиків, від викладачів до студентів, від митців до простих трудівників. Розстрілювали за мову, за походження, за думки, за те, що ти жив, а не слухняно "існував" згідно законів злочинної влади.

Жахливо усвідомлювати, що через сталінські репресії українці втратили великий пласт культури, між нинішнім та старшими поколіннями митців утворилась страшна, нічим не заповнена прірва. Ці рани українська культура буде відчувати ще довго.

Почуті історії вчать робити правильні висновки не тільки про минуле, але й про наше болюче сьогодення! Тетяна Шептицька вірить: "маленькі історії конкретних людей " навчать нас цінувати і правильно трактувати події та реформи у нашій країні. Трагічні долі українців, що стали жертвами сталінських репресій, застерігають нас від історичних помилок і волають до кожного: будьте мудрішими, будьте пильними.

Дякуємо, Тетяно Леонідівно, що в Міжнародний день рідної мови спонукали нас осмислити долю рідного слова в умовах бездержавності, що дали нам урок, як його треба берегти і цінувати нині!

Софія Денисюк