До 150-річчя з дня народження М.Коцюбинського

До 150-річчя з дня народження М.Коцюбинського

«Щодня було те саме. Ноги, немов непотрібні, самі знали звиклі дороги, і очі, теж наче зайві, байдужне приймали все до нудоти знайоме. Пливли перед ними і безслідно зникали маломістечкові доми і все ті ж самі люди, наче потерті меблі у хаті, між якими роками можна ходити, не помічаючи навіть», - писав Михайло Коцюбинський немов про власне відображення літературної творчості в очах сучасників.

Таке й наше життя. Фрагментарно не помічаючи, вихоплюючи окремі уривки, ми констатуємо щось справді узагальнене й забуваємо, що непізнані глибини десь в протуберанціях серця ще чекають на феноменальні відриття. А похмурні дні осінньої прохолоди заворожують і полоняють нас в країну мрійливості… Так ми починаємо безперервно читати, гортаючи на сторінках рукопису те, що «записано в книгу нашого життя». Заворожливий світ поетики внутрішнього дива людини так тонко відчував М.Коцюбинський. Розуміти цього класика, на перший погляд, доволі просто, та коли ти настільки манірно заявляєш такі слова, відкриваються двері чогось нового, які спонукають тебе далі шукати, щоб нарешті збагнути силу складної простоти..

Наші «звиклі дороги» тепер стали тоненькими стежинками новизни, які пролягли до Національного музею української літератури, де 24 вересня о 17:00 відбулася зустріч з відомим літературознавцем, доктором філологічних наук Ярославом Поліщуком. Відомий автор праці «І ката, і героя він любив…» охоче підняв закулісу таємничої індивідуальності М.Коцюбинського.

Доторкнувшись власними душами до творчої спдащини Михайла Коцюбинського, прослухавши чудове виконання прозового уривку оповідання «На острові», можна з упевненістю сказати, ба, навіть стверджувати, що читати роками, вивчати ґрунтовно, задовольнятися естетикою, та одного разу просто випадок подарує Вам калейдоскоп багатобарвності цього відомого європейського генія.

«Бульвар серед міста з рядом голих тополь, що біліли на осінньому небі, як хребти риб, алея, по якій щодня ходив він, так добре знайома кожним вибоєм або ріжком цеглини, на якому не раз спіткнувся. І та фігура, що йшла назустріч…»

Олена Семенишин,

студентка 302-уа групи