Музей книги та друкарства

У музеї книги

Де Ви були в п’ятницю, 2 жовтня, сонячної й теплої осінньої днини? А студенти 104 групи Інституту української філології й літературної творчості імені Андрія Малишка відвідали Музей книги і друкарства, що розташовується на території Києво-Печерської лаври.

Уже сама споруда – історична й культурна цінність, адже це лаврська друкарня, що діяла протягом 300 років з початку XVII ст. і поклала початок книгодрукуванню в Києві. Крім того, це архітектурна пам’ятка українського бароко. Тут, на Печерському пагорбі… Поєднання вишуканої архітектури й краси природи. Недарма тут бував і любувався краєвидами Тарас Шевченко.

На нашу честь у музеї увімкнули центральну люстру, ми урочисто піднялись сходами на другий поверх, звідки й почалась екскурсія. Частина експозиції «Книга – предмет матеріальної культури» міститься у вітрині, що має форму шестигранної чарунки – як у бджолиному стільнику. Вона ілюструє еволюцію історичних форм книги: сувої, списки – електронна книга, а символізує те, що людина, як бджола, видобуває пилок знань і мудрості з книг.

На першому поверсі музею мали змогу побачити факсимільні копії Остромирового, Реймського, Пересопницького Євангелій, стародруки, доторкнутися (щоправда через скло) до «Апостола», виданого у Львові в 1574 році друкарнею Івана Федорова. Також тут експоновано давнє приладдя для друку та типографські верстати. Бачили й дереворити – малюнки, виконані на дереві, відбитки яких становлять графічну техніку друку. Пам’ятаєте, як у Ліни Костенко: «Осінній день березами почавсь. Різьбить печаль свої дереворити». Та печалі в нас не було. Був захват від одвічного прагнення людини до краси і знань.

Тож стереотип, що музей – місце холодної й далекої історії, безжалісно був розтрощений. Це місце для спілкування й збагачення, це історія, що дає ключ до розуміння сучасності, історія, що плавно перетікає в наше сьогодення і формує прийдешнє. Мистецьки поєднав історію, релігію, філософію, культуру й літературу екскурсовод Сергій Дячук. Та й ми, знаєте, дарма що перший курс, мали що йому сказати і про Нестора Літописця, і про Тараса Шевченка, і про роман Умберта Еко «Ім’я троянди» (так-так, і про це ми теж говорили). Взаємно вражали і розширювали свій світогляд. Це була вдала комунікація і співтворчість. Дякуємо персоналові музею за гостинність, а панові Сергію за натхненну екскурсію!

Студенти 104-уреф групи