На Чернечій горі

Дорога «Київ – Канів» уже чекає

Туристичний клуб «Мандри» вкотре не перестає дивувати своїх і постійних, і нових відвідувачів – професійних туристів і новачків у подорожах.

17 жовтня, теплого осіннього суботнього дня, ми, студенти Інституту української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка, відвідали Канів. Я знала, що є місця тихі, чаруючі, оповиті легендами, позаяк сама родом із таких країв. Але Канів вразив поєднанням величі і невимовною тишею. Таке, здається, відчула вперше.

Хорошого настрою додала позитивна група студентів та викладачів нашого університету. Я не втрималася і вирішила спитати, з якими враженнями учасники поїздки повернулися до столиці, побачивши у Каневі Музей Тараса Шевченка, відвідавши Шевченківський національний заповідник, світлицю Тараса.

Марія, студентка І курсу (ІУФ): «У Каневі я вперше. Подобається те, що це спокійне місце варте називатися вічним домом нашого Кобзаря. А ще – я вперше бачила інтер’єр та екстер’єр типової хати кінця 19 століття» .

Олександра, студентка І курсу (ІУФ): «Досі про Канів чула лише хороші відгуки,тому захотіла приїхати саме сюди. Мене вразили цікаві історії життя поета. Особливо, сторінка кохання до Ликері Полусмак, її подальше життя після смерті Тараса ».

Тетяна, студентка І курсу (ІУФ): «Найбільш цінним,як на мене, у Меморіальному відділі Музею, є сережки, привезені Шевченком для своєї родички, що хворіла (за порадами тогочасних лікарів, золото мало допомогти). Справді, вони зі щирого золота, що привертає увагу і зараз. Запам’яталася посмертна маска. Шевченко як живий. Таке зустрінеш дуже рідко».

День минув швидко, спускатися із Чернечої не хотілося. Але радує той факт, що усі, без винятку, залишилися задоволеними. За це висловлюємо щиру вдячність «Мандрам» та нашим керівникам – Оксані Затворнюк та Ніні Коваленко. Маємо сподівання, що далі буде…

Ганна Кінаш,

студентка 2 курсу