Талановиті студенти відчувають

Віталій Білозір

не пий, ластівко, води з кальобухи тієї!

лети звідси, поки завидок, як завиток,

у вільхи на грудях крислатих не сплів

гнізда із пір’я твого темного і громовистого

не чекай, ластівко, дня!

йому нинь так воскресити тяжко і боязко

лети! поки ніч. все одно розвиднятися

буде зі снігом.

сидить на веранді ластівка,

ніби не розуміє мене.

їй то зелене - на часі,

їй то у квітці - ночівля

їй то на серці -  діти,

а нам зелене - життя!

а квіти - розкіш остання!

а діти - нам і не знати,

що їх тепер в лузі

зозулі няньчать…