Гостьова лекція професора Петра Іванишина «Національно-екзистенціальна методологія літературознавчих досліджень»

17 квітня 2024 року на факультеті української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка за програмою Тижня науки – 2024 відбулася лекція доктора філологічних наук, професора, завідувача кафедри української літератури та теорії літератури Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, автора методології літературознавства Петра Іванишина «Національно-екзистенціальна методологія літературознавчих досліджень». Говорили про найскладніше в літературознавчій науці – про методологію, що, як виявилося, є надзвичайно практичною, оскільки є системою цінностей та глибинних переконань, які визначають спосіб життя людини, її мислення та ставлення до світу й до художної літератури.

 

Як обирати методологію? Коли твір стає для нас фактом, а не просто явищем у нашій свідомості? Усі питання розглянули на прикладах світоглядних моделей, які просочуються в літературознавчий дискурс і починають керувати дослідником, іноді спонукаючи його не до тлумачення твору, а до фальсифікації. Саме за допомогою методології ми можемо перевірити кожен аргумент, який використовує той чи той науковець, і підтвердити  або спростувати його гіпотезу, вказавши на певні помилки, яких він може припускатися в процесі осмислення.

Петро Іванишин зазначив, що епіцентром літературознавчого наукового пізнання є націософська герменевтика, яка допомагає виявити сенси, провести коректний процес інтерпретації та дійти до кінцевої мети пізнання – істини. Основними цінностями є базові шевченківські константи: Бог, Батьківщина (національне буття), свобода – вільне буття (свобода в ім’я вищої ідеї).

Професор чітко окреслив елементи націософської герменевтики, що впливають на вибір методології. Це предмет дослідження, у якому метод – певний ключ, який добираємо до літературного твору з урахуванням національної самобутності для відкриття художнього світу; мета дослідження (нашого пізнання); адресат (кому адресуємо відповідні пізнання).

Також автор методології наголосив на важливості тезаурусу – передзнання, що складається з передсуджень (попередніх міркувань). Тобто ми розуміємо саме тому, що в нашій сфері суспільної свідомості основну роль відіграє народ або нація, які нас сформували. Література є джерелом національної екзистенції, саме тому окупанти з такою ненавистю нищать українські книжки, бо знають: якщо людина усвідомить свою історичність, тоді вона стає по-справжньому вільною людиною, яка спроможна мислити.

На завершення Петро Іванишин окреслив дефініцію націософської герменевтики як загальногуманітарної теорії та практики тлумачення, що застосовує критерієм регулятивних принципів мислення і розуміння комплекс вивірених національним імперативом ідей, які є органічними тій етнокультурній системі, у межах якої ця герменевтика функціонує.

На шедевральних текстах Ліни Костенко «Буває мить якогось потрясіння…» та Петра Скунця «Над томом Івана Франка» студенти мали змогу пересвідчитися, як націософська герменевтика реалізовується в художній літературі. Ліна Костенко в словесній формі виражає дословесне вираження образного осягнення істини буття, а Петро Скунець репрезентує співвіднесення людини і національного буття, з якого людина виростає.

Варто зазначити, що Петро Іванишин продовжує методологічну школу свого батька, літературознавця Василя Іванишина, який взяв за основу своїх суджень концепцію Тараса Шевченка.

Владислава Лігай, студентка 4 курсу

Іванишин